uk
en
ru
ВССУ висловив правову позицію щодо вимог іпотекодержателя
Згідно зі ст.33 закону «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Таке звернення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У ч.3 ст.36 того ж закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст.37 закону, або право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 закону.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю (ст.11 Цивільного процесуального кодексу).
Судом установлено, що між сторонами було укладено не договір іпотеки, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з котрим сторони домовилися, що в разі невиконання боржником зобов’язань за договором позики вчинюється виконавчий напис, після якого право власності на квартиру переходить до іпотекодержателя.
Таким чином, сторонами договору передбачено лише порядок переходу права власності на спірне майно. Тому правильними є висновки апеляційного суду про необгрунтованість позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням
процедури, передбаченої ст.38 закону «Про іпотеку», тобто шляхом надання права продажу предмета іпотеки від свого імені. При цьому позивач не позбавлений можливості захисту свого права у визначений договором спосіб, тобто отримання такого права на підставі виконавчого напису нотаріуса.
